«Командування ЗС рф – слиняві кретини»: на росії обговорюють поразку під Білогорівкою

Кремль переграв сам себе. Перманентними мантрами про непереможність російського солдата та необхідність знищення “злобних неонацистів” він викохав собі власного франкенштейна у вигляді російської публіки, яка тепер вимагає від Путіна перемог. З перемогами, однак, чим далі, тим гірше. Обіцяний «Київ за три дні» спочатку замінили «наступом на Сході», потім «виходом на адміністративні кордони ЛДНР», а тепер стає очевидним, що і з адміністративними кордонами справа теж не клеїться.

Перші ознаки суспільного невдоволення з’явилися після відходу російських військ з Київської та Чернігівської областей. Тоді «бунт» вдалося погасити, видавши панічний відступ за хитрий стратегічний план: мовляв, все так і задумувалося, треба зібрати всі сили в єдиний кулак і наступати разом на Сході. Катастрофу з «Москвою» широкий Z-загал теж так-сяк проковтнув: якесь випадкове загоряння, офіційно лише один загиблий, а родичам решти військове командування успішно заткнуло рота.

Однак потім сталась Білогорівка. Як повідомили десантники 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, у першій половині травня росіяни щонайменше дев’ять разів намагалися навести понтонну переправу через Сіверський Донець у районі села Білогорівка – і кожного разу потрапляли під вогонь української артилерії.

«Упоротість, тупість, я не знаю, що це, – щоб отак у лобову лізти, ставити понтони в одному й тому ж самому місці, де вже розбили майже 90 одиниць важкої техніки, де купу спалили орків…», – прокоментував спроби російського наступу губернатор Луганщини Сергій Гайдай 13 травня. За приблизними оцінками, втрати особистого складу росіян біля Білогорівки можуть складати близько тисячі осіб.

І це приховати вже не вийшло. Важко спустити на гальмах загибель близько тисячі «доблесних російських воїнів» і продовжувати робити вигляд, що все йде за планом. Деякий час пропаганда робила героїчні зусилля подати білогорівський розгром як поразку не російських, а українських військ, однак зрадницькі літери «О» на покинутій техніці на відео не замажеш.

Vox populi?

І тоді у одностайних до того лавах російських воєнкорів та телеграм-експертів, що всіляко співали хвалу зс рф, почався бунт. Вони в одну мить перетворилися на колективного Гіркіна-Стрєлкова, звинувачуючи російське командування якщо не у зраді, то, принаймні, у клінічній дурості.

«Невже у командуючого переправою біля Білогорівки не було інформації, що на третій місяць війни не можна їздити великими колонами і тим більше накопичувати їх на вузькій ділянці перед водною перешкодою, що прострілюється? Наскільки треба бути ідіотом, щоб не розуміти цього? Хоча, може, це не ідіотизм, а відверте шкідництво. Чесно, шкідництвом та саботажем дану ситуацію пояснити набагато легше», – пише телеграм-блогер «Старше Эдды» , у якого 394 тисячі підписників.

Аналогічної думки дотримується і давній клієнт «Миротворця» Юрій Подоляка.

«Останньою краплею, яка переповнила чашу мого терпіння, стали події в районі Білогорівки, де через дурість – я підкреслюю, через дурість російського командування – було спалено як мінімум одну батальйонно-тактичну групу, а, можливо, і дві, – заявив він на своєму YouTube-каналі. – Усюди кажуть: все добре, у нас все йде за планом, усе розвивається згідно з якимись там планами. А можете мені, якщо це, звісно, не секрет, розповісти, згідно з яким планом було спалено БТГр під Білогорівкою? Причому цьому можна було запобігти, якщо б вони колона за колоною не вирушали б до вже визначеного вогневого мішку і не потрапляли б під ураження українською артилерією».

Воєнкор-«ополченець» Владлен Татарський (в миру – Максим Фомін) йде ще далі і доходить висновку, що на зрадників у російському командуванні немає Сталіна.

«Поки ми не дізнаємося прізвище цього "військового генія", який «поклав» біля ріки БТГр і він публічно за це не відповість, то жодних реформ в армії не буде. Наступ на Донбас гальмується не лише через відсутність ефективної розвідки з БПЛА, а й через таких ось генералів. Як тут не згадати товариша Сталіна, який незважаючи на важкі воєнні дні не боявся приймати жорсткі кадрові рішення. Якщо цього не робити, то жодні мобілізації нас не врятують – черговий ідіот у каракулевій шапці поспалює наші БТГри біля якого-небудь села», – хвилюється Татарський.

Панічні пророцтва Татарського викликали різку реакцію у Z-авдиторії, тому у наступному ж пості «ополченцю» довелося пояснювати, що якщо він почне оприлюднювати усі випадки генеральської дурості, то ця авдиторія «за…ться» (літ. - втомиться) гнути спину над клавіатурою, «вигадуючи виправдання для злочинців»:

Телеграм-канал «Бульба престоловъ», у свою чергу, називає командування ЗС РФ «слинявими кретинами» і вимагає розстріляти тих, хто віддав наказ наводити переправу під Білогорівкою:

Штатний плакальник російського «військово-експертного» сегменту Гіркін-Стрілков також не міг не вставити свої 5 копійок у цей крамольний флешмоб і у черговому своєму відео звернувся безпосередньо до путіна.

«Покажіть голову того, хто дав вам абсолютно неправдиву інформацію про ситуацію в Україні, завдяки якій ви про…ли (літ. - втратили) золоті дні, у які дійсно міг бути бліц-криг. Який ви не здійснили саме тому, що мали абсолютно хибне уявлення про оперативну ситуацію в Україні. Голову покажіть, хоча б одну! Ось із цього треба починати – з кадрів. Не почнете – війну буде програно! Я знаю, що значну частину нашого керівництва, у тому числі, не виключаю, що й міністра оборони РФ, ця ситуація влаштує. Я прямо звинувачую Сергія Кужугетовича Шойгу як мінімум у злочинній халатності. У зраді в мене нема можливості його звинуватити, але б я його запідозрив», – заявив Гіркін.

Заперечення, гнів, торг

Як відомо, є п’ять стадій прийняття неминучого: заперечення, гнів, торг, депресія і саме прийняття. Стадію заперечення («це не наші втрати, це втрати укропів») російський блогерський загал вже майже пройшов. Наведені вище виступи воєнкорів та військових блогерів (із пошуками винуватців та вимогами розстрілів) – це стадія гніву. Дехто вже робить наступний діалектичний ривок і намагається торгуватися – так, у останньому ефірі у Соловйова перебіжчик Ігор Марков відчайдушно намагається балансувати між вірою у мудрого царя та об’єктивною реальністю:

«Я не збираюся зараз делікатничати, життя всіх нас на кону стоїть, розумієте? У нас є лише один варіант – перемогти! Те, що відбувається зараз, – я не розумію, як ми збираємося це зробити! Я вірю Верховному Головнокомандуючому, я не хочу нагрівати ситуацію. Значить, йому так треба. Я гадаю, він розуміє, що відбувається. Значить, ситуація вимагає того, щоб зараз було саме так. Але я дуже хочу вірити, що невдовзі все буде по-іншому!».

Власне, стадія торгу почалася ще тоді, коли Кремль почав міняти публічно заявлені цілі «спецоперації», як циган коней. «Демілітаризація та денацифікація» всієї України змінилася на «допомогу республікам Донбасу», причому зміст терміну «денацифікація» ніхто так і не розкрив.

Натомість у дискурсі вперше з’явилося зрадницьке слово «капітуляція». 14 травня, перераховуючи в ефірі «Соловьев Live» вимоги, які висувають росії США (зупинити військові дії та відвести війська за лінію до 24 лютого), посол рф у Сполучених Штатах Анатолій Антонов заявив: «Такої капітуляції не буде, ніколи не буде… Ми ніколи не здамося, не відійдемо назад».

Отже, війни немає, а капітуляція може (чи не може, як відчайдушно намагається довести Антонов) бути. Хоча і заборона на слово «війна» теж виявляється не абсолютною: Карен Шахназаров, той же Соловйов і навіть Дмитро Пєсков лише за останній місяць вже наговорили собі за новітнім російським КК років по сто п’ятдесят кожний. Але це нога – кого треба нога: треба розуміти, що закон, за яким у написі на паркані «Х…й війні» має бути зафарбоване друге слово, а не перше, цієї касти недоторканих не стосується.

І тут цікаво зазначити, що до числа таких недоторканних віп-персон вже фактично ввійшли не лише Соловйов і іже з ним, а й Гіркіни, Татарські та інші Подоляки, які зараз вимагають розстрілів військового командування. Оскільки жодна Подоляка після зйомок своїх крамольних відеозвернень не постраждала, варто зробити висновок, що це комусь треба. Цей «хтось» в російських умовах – зазвичай ФСБ, а у випадку Гіркіна, який прямо звинувачує чинного міністра оборони, вірогідно, і окремі кола у МО рф. У будь-якому разі, цілі у тих, хто кришує зараз цю блогерську фронду, можуть бути різними: або пошук «стрілочників» (і на цьому моменті десь на росії має заплакати один маленький Шойгу), або скидання пари в інформаційному чайнику, перегрітому фальшивими переможними реляціями, або ж спроба донести «голос народу» до самого путіна.

Остання мета, однак, видається малодосяжною. Путін, як вірно зазначила свого часу ще Ангела Меркель, живе у власноруч створеному ілюзорному світі. У його шизофренічній реальності СРСР (чи то пак російська імперія) – ще живий, московська армія є непереможною, а українці не зустрічають росіян квітами лише через міфічних неонацистів, нацькованих відступним Заходом. Чи пробиваються до цього вигаданого світу звістки з нашої реальності – можна судити лише за непрямими ознаками. Зокрема, після катастрофи з «Москвою» кудись зник командуючий Чорноморським флотом рф адмірал Осипов, який навіть не був присутній на заходах до дня ЧФ у Севастополі. Севастопольський губернатор Михайло Развожаєв повідомив, що Осипов зараз «на бойовому посту» і йому «не до соціальних мереж та вітань» – і це навіть може бути правдою. На тому «посту», де може зараз перебувати опальний адмірал, дійсно не до соцмереж: є думка, що в одиночній камері інтернет ловить вкрай погано.

Однак оцінити достеменно ступінь контакту путіна з реальністю важко – якщо взагалі можливо. З певною вірогідністю можна лише сказати, що у свою поразку він поки не вірить, перебуваючи на межі першої та другої стадії – заперечення та гніву. Десь на першій стадії перебувають зараз і пересічні росіяни, перегодовані багаторічною пропагандою про непереможність росії. І це перегодування потенційно становить для Кремля серйозну проблему: вже зараз прихильники «спецоперації» з «низів» є трохи не більшими роялістами, ніж сам король, тобто кремлівська верхівка. Згодувати їм у якості перемоги досі неоголошену ХерНР та тримісячне тупцювання на Донбасі буде важко: розпалені пропагандою апетити цим не задовольниш, а кожний наступний «стратегічний відступ» дедалі більше сприйматиметься як зрада. Або – що ще трагічніше для путіна – як показник того, що кремлівський король і справді є голим.