Звільнення Харківщини – "проба пера" для переходу ЗСУ у контрнаступ - Жданов

Збройні сили України продовжують звільняти українську землю від російських загарбників і на північному сході Харківської області вже вийшли до державного кордону.Зокрема, 15 травня бійці 227-го батальйону 127-ї бригади Територіальної оборони України записали про це звернення-доповідь Верховному головнокомандувачу  Володимиру Зеленському.

Як бійцям вдалось вигнати загарбників за межі державного кордону на Харківщині та що це дає для Збройних Сил України, і які загрози несе для ворога – розповів Новини.LIVE відомий український військовий експерт Олег Жданов.

ЗСУ днями звільнили від ворога Харківську область і вийшли до державного кордону з рф. Про що це може свідчити?

Я б сказав, що звільнення Харківської області – це "проба пера" щодо переходу Збройних Сил до контрнаступальних дій. Ми самі собі й противнику продемонстрували, що ми здатні проводити контрнаступальні дії.

- Що звільнення Харківського регіону дає нам у тактичному і стратегічному плані?

У тактичному плані це дає те, що ми звільняємо нашу територію і для нас це — морально-психологічна перемога. Крім воєнної перемоги, це додає нам впевненості у наших можливостях. А в стратегічному плані – ми демонструємо противнику наші сили й наміри. А для нього це – приниження, адже він зазнає втрат, і відступає.

- Про які саме втрати противника наразі можна казати?

По Харківському напрямку зараз загальної конкретизації втрат ворога немає. Ми знаємо, що позбавили противника до двох батальйонно-тактичних груп (склад однієї БтГр без озброєння і техніки – від 800 до 1000 осіб, - ред.), і він відійшов зі своїх позицій, а ми просунулися вперед. Це те, що достеменно відомо, що підтверджено Генеральним штабом Збройних Сил.

- Завдяки чому ми досягли такого успіху?

По-перше, ми застосували резерви, а по-друге – західні зразки озброєння. Саме на Харківському напрямку застосовувалося американське гаубичне озброєння М777 в якості артилерійської підтримки для наступальних військ.

- Тоді, своєю чергою, що завадило супротивнику чинити нам належний спротив?

Недостатня кількість сил і наша вогнева перевага. Через це противник не зміг чинити належний опір і утримати ті позиції, які він займав.

- Наскільки я розумію, у нас в цьому регіоні у вигляді свого роду "апендикса" залишилось місто Ізюм, навколо якого точаться бої. Як бути з цією територією?

Під Ізюмом ми нанесли контрудар, і він мав успіх. Ми відтіснили противника від Барвінкового і завдали йому доволі суттєві втрати. Але насамперед головне те, що від Ізюма концентрувався напрямок головного удару російських військ, яких там було накопичено велику кількість. Це, до речі, другий наш контрудар у напрямку Ізюму(попередній був десь тиждень тому, але, я так розумію, він великого успіху не мав). А 14 травня ми мали успіх і фактично не тільки розгромили передову частину російських військ, але і відтіснили їх у напрямку Ізюму. І тому наразі знято загрозу наступу росіян у напрямку Барвінкового.

- Чи означає такий розвиток подій те, що на росіян найближчим часом під Ізюмом чекає"котел"?

Можливо.Поки що зарано про це казати, але – можливо. Нам ще треба для цього просунутися уздовж державного кордону на південь для того, щоб відрізати Ізюмське угруповання росіян від шляхів постачання й оточити його. Вірогідність така існує...

- До речі, яка кількість ворога там сконцентрована?

Наскільки відомо з розвідданих, то на Ізюмському напрямку зосереджена найбільша кількість ворога – до 22 батальйонно-тактичних груп противника. Це – близько 18-20 тисяч осіб.

- Чи слід очікувати найближчим часом аналогічних успіхів ВСУ на інших напрямках фронту?

Все буде залежати від застосування резервів і західних зразків озброєння. Ізюмський напрямок у нас був головним, найболючішим і найбільш проблемним. В основному через те, що там існувала загроза оточення наших військ. Тому ми там застосували й резерви, і (за можливістю) західні зразки техніки.

Що стосується решти напрямків, то на Луганському, Донецькому та Маріупольському точаться інтенсивні оборонні бої. Що стосується Запорізького, Криворізького, Херсонського, то там сьогодні немає активних бойових дій. Там сьогодні є активні артилерійські дуелі, артилерійські нальоти, але інтенсивність боїв там знижена.

- Чому?

Тому, що росіяни виснажені, а у нас наразі немає сил і засобів для переходу у контрнаступ...

- У такому випадку, певно час гратиме не на нашу користь. Адже противник зможе "заритися"в оборону...

Противник вже риє окопи й намагається закріпитися на тих рубежах, на яких він є. Але тут вже починається так званий проміжний етап війни – позиційна війна між оборонною операцією і контрнаступальною операцією. Ось тут і починаються перегони: хто перший зможе накопичити резерви й відновити наступальний потенціал своїх військ, той і може отримати подальшу перевагу. У цьому і полягає ризик даного етапу війни...

- Впевнений, що Фортуна буде на нашому боці! Забігаючи наперед, не можна не поцікавитися, а чи потрібно, на вашу думку, нам у випадку позитивного подальшого розвитку подій звільняти всі окуповані території, чи може є сенс зупинитися на межі, яка була до 24 лютого?

В принципі, нам треба йти та звільняти всі території. Так було б і логічно, і правильно: маючи шанс не скористатися ним було б для нас катастрофою...

- Від кого це залежить:від політиків чи військових? І чи взагалі політики повинні диктувати свої правила військовим?

Річ у тому, що якщо політики втрутяться у війну, то вона буде програна! Тут повинні керувати суто військові! Бо політики визначають цілі війни, а військові – як досягти цих цілей. Сьогодні цілі визначені: ми йдемо до кордонів 91-го року. А далі повинні діяти військові.

До речі, чому росія програє? Бо там політик намагається керувати війною. А це заздалегідь програшний варіант...